На сьогоднішній день штукатурка – це один із найбільш поширених способів облицювання внутрішньої і зовнішньої поверхні будинку.  І в популярності штукатурки немає нічого дивного: цей нехитрий оздоблювальний матеріал людство вигадало ще цілих 7000 (!) років тому. Погодьтесь, такий відрізок часу – це, м’яко кажучи, цілком достатньо, щоб отримати поширення в усьому світі. Та серед безлічі різних способів оштукатурювання стін сьогодні ми поговоримо про один, що має довгу і багату історію; а назва йому – венеціанська штукатурка.

Венеціанська штукатурка, що народилась не в Венеції

Рецепт древньої штукатурки, винайденої в Стародавньому Єгипті, був досить простим і складався всього лише з двох основних компонентів: з обпаленого гіпсу та звичайної глини. З часом штукатурка зазнала чимало трансформацій, мандруюючи по світу; в різні періоди свого вдосконалення до складу штукатурки входили такі речовини, як смола, яєчний жовток та подрібнені камені.  

А от у Римській імперії найбільш поширеним (з причини своєї природної краси й доступності) декоративним матеріалом завжди був мармур. Однак після нарізання та полірування мармурових плит залишалось багато пилу, що засмічував усе навколо під час роботи над мармуром. І весь цей цінний мармуровий пил роками просто підмітали й викидували – аж до того дня, доки одному із римських архітекторів не спала на думку проста і практична ідея: сумішшю із блискучим пилом можна декорувати стіни та стелі. Так римляни винайшли матеріал, відомий нам сьогодні як венеціанська штукатурка.

Декоративна штукатурка із мармурового пилу припала до душі заможним римлянам. Вона стала основою для створення багатьох художніх візерунків і фресок, навіть не зважаючи на те, що приготування суміші вимагало декількох годин зусиль, а наносити її було досить важко.

Пізніше, за часів Ренесансу, італійський архітектор Андреа Палладіо (батько архітектури класицизму і, ймовірно, найбільш впливовий архітектор в історії західної цивілізації) заново створив технологію декоративної штукатурки, удосконаливши технологію її виготовлення. Після цього в історії декоративної штукатурки відбулась друга хвиля масового використання: вона стала одним із найпопулярніших благородних оздоблювальних матеріалів, і цей статус актуальний і до сьогодні. Саме в Італії декоративна штукатурка з гладкою поверхнею, схожою на мармур, отримала свою теперішню назву.

Венеціанку використовували для оздоблення багатьох старовинних і відомих соборів Європи. Історичні джерела стверджують, що сам Рафаель дуже часто використовував цей матеріал як основу для розпису стін. Одними із найбільш відомих витворів мистецтва, створених за допомогою венеціанки, є фрески Франческо Пріматіччо і Россо Фйорентіно в замку королів Фонтенбло у Франції, а також роботи Джуліо Романо  і Джорджо Вазарі в Римі, Неаполі та Флоренції.

У нас час оздоблювальні роботи з використанням венеціанської штукатурки доступні усім бажаючим, і для цього вже не потрібно бути римським багатієм чи італійським митцем.  Венеціанка не тільки милує погляд – вона є матеріалом із складників повністю природного походження, що робить її повністю екологічно безпечною. Тож не дивно, що ця декоративна штукатурка припала людям до душі.